Як підтримати дитину під час стресу? Частина 2

Спочатку назвіть емоцію, яку, на вашу думку, переживає дитина. Потім покажіть, що розумієте її причину, і лише після цього пропонуйте, що можна зробити.

Наприклад, замість «Не плач, усе добре, ходімо гратися» можна сказати:

«Ти хвилюєшся, мабуть, тобі зараз страшно. Це зрозуміло, коли чуєш такі гучні звуки. Я поруч».

Можна також поділитися власними почуттями: «Мені теж буває страшно. Давай побудемо разом».

Важливо не поспішати з порадами й не вимагати, щоб дитина одразу заспокоїлася. Дайте їй час, уважно вислухайте та, якщо це доречно, запропонуйте обійми або просто побудьте поруч.

Під час розмови спробуйте присісти, щоб бути на рівні очей дитини, або запропонуйте їй зручно сісти. Спокійний голос, уважність і відчуття фізичної опори допоможуть їй відчути вашу підтримку.

Дитині важливо не лише розпізнавати свої емоції, а й розуміти, наскільки сильними вони бувають. Адже «трохи злюся» і «дуже злюся» є різними станами, які потребують різної підтримки.

У цьому допоможе проста вправа «Термометр емоцій».

Як проводити вправу:

• Намалюйте разом із дитиною термометр зі шкалою від 0 до 10, де 0 означає, що емоція майже не відчувається, а 10 означає, що вона дуже сильна.
• Запропонуйте уявити різні ситуації. Наприклад, хтось штовхнув її в черзі, скасували день народження або загубилася улюблена іграшка.
• Попросіть показати на шкалі, наскільки сильними були б злість, сум або страх у кожній ситуації.
• Обговоріть, як дитина відчуває ці емоції в тілі: «Що ти відчуваєш, коли твій термометр показує 3? А коли 8?»

Можна також домовитися про умовний сигнал. Наприклад, якщо емоція досягає позначки 7, дитина може сказати, що їй потрібна пауза або допомога дорослого.

Не варто оцінювати відповіді як правильні чи неправильні. Мета вправи полягає в тому, щоб навчити дитину краще розуміти себе та вчасно помічати, коли їй потрібна підтримка.

Дихання та прості ритмічні рухи можуть допомогти дитині трохи сповільнитися й переключити увагу з тривожних думок на відчуття власного тіла.

Вправа «Метелик» передбачає почергове легке постукування по плечах. Подібні рухи використовують у деяких підходах до стабілізації емоційного стану, зокрема в EMDR-терапії.

Як виконувати вправу:

• Запропонуйте дитині схрестити руки на грудях так, щоб долоні лежали на протилежних плечах. Це будуть «крила метелика».
• Почергово легко постукуйте долонями по плечах: правою, лівою, правою, лівою.
• Робіть це повільно, у комфортному ритмі.
• За бажанням додайте спокійне дихання: повільний вдих і видих без затримок та примусу.

Запропонуйте дитині звернути увагу на дотик долонь, тепло й ритм рухів. Якщо їй некомфортно, вправу можна зупинити.

Її можна спробувати вдома перед сном, перед контрольною в школі, у черзі до лікаря або в укритті під час обстрілу. Важливо заздалегідь потренуватися в спокійній обстановці, щоб дитина знала цю техніку й могла за бажанням скористатися нею в складний момент.

Під час стресу м’язи можуть мимоволі напружуватися. Прогресивна м’язова релаксація допомагає дитині помітити цю напругу й навчитися поступово її відпускати.

Вправу можна виконувати сидячи або лежачи. Поясніть дитині, що вона по черзі напружуватиме окремі частини тіла, а потім розслаблятиме їх.

Як виконувати вправу:

• Стопи. Запропонуйте стиснути пальці ніг на кілька секунд, а потім розслабити їх.
• Ноги. Ненадовго напружити литки та стегна, а потім відпустити напругу.
• Живіт. М’яко напружити м’язи живота на кілька секунд, а потім розслабити їх. Звернути увагу на те, як змінюються відчуття та дихання.
• Кисті рук. Стиснути долоні в кулаки, трохи потримати й розкрити їх, ніби випускаючи щось із рук.
• Плечі. Підняти плечі до вух, затриматися на кілька секунд і опустити.
• Обличчя. Зморщити носа, насупитися або міцно заплющити очі, а потім розслабити обличчя. Можна перетворити це на гру з кумедними гримасами.

Після кожного етапу запропонуйте дитині на мить зупинитися й помітити різницю між напруженням і розслабленням.

Не потрібно напружувати м’язи до болю або затримувати дихання. Якщо якась частина вправи неприємна, її можна пропустити.

Повний цикл може тривати 10–15 хвилин, але можна почати з короткої версії на 3–4 хвилини, наприклад із кистей рук, плечей та обличчя. Навіть коротка практика допомагає дитині краще помічати сигнали власного тіла.

‍

Після сильного стресу дитині може бути складніше зосереджуватися, приймати рішення або пояснювати, що вона відчуває. У такі моменти краще не перевантажувати її запитаннями та складними завданнями, а пропонувати прості, зрозумілі дії.

Залучайте улюблені іграшки дитини як знайомі предмети, що можуть дати відчуття комфорту. Наприклад, запропонуйте: «Давай посадимо ведмедика поруч», «Покажи зайчику, де ми зараз сидимо» або «Нехай машинка припаркується біля тебе».

Так дитина може зосередитися на простій дії, зробити вибір і поступово повернути увагу до того, що відбувається навколо.

Не потрібно змушувати її говорити про пережите, гратися чи виконувати вправи, якщо вона не готова. Спостерігайте за її реакціями, пропонуйте підтримку й залишайте простір для вибору.

Найважливіше, бути поруч, виявляти ніжність і давати дитині зрозуміти, що її люблять незалежно від того, що вона відчуває. Обійми, спокійна розмова, спільна гра чи звичний щоденний ритуал можуть стати маленькими кроками до відновлення відчуття безпеки.

Турбота про дитину може підтримувати й самого дорослого. Коли ви разом виконуєте прості вправи, граєтеся або просто проводите час поруч, ви обоє отримуєте можливість трохи сповільнитися й відновити контакт одне з одним.

‍

Пам’ятайте: не існує однієї вправи, яка допоможе кожній дитині в будь-якій ситуації. Пропонуйте різні способи, зважайте на вік і реакції дитини та обирайте те, що їй підходить. Якщо сильний страх, тривога чи інші зміни в поведінці довго не минають і заважають повсякденному життю, варто звернутися по допомогу до дитячого психолога або іншого відповідного фахівця.

У першій частині розглянули, як батькам піклуватися про власне психічне здоров’я, справлятися зі стресом і відновлювати емоційні ресурси, щоб підтримувати дитину як у повсякденному житті, так і під час кризових ситуацій, зокрема після обстрілів.

‍